Ця книжка — літературний дебют відомого українського співака Андрія Кузьменка (Кузьми), лідера групи «Скрябін», який загинув в автомобільній аварії 2 лютого 2015 року.
До збірки увійшли дві повісті, а також тексти відомих пісень групи. Перша повість — «Я, “Побєда” і Берлін» — проникнута яскравим почуттям гумору, веселим настроєм і, напевне, розсмішить навіть дуже серйозних читачів. Події відбуваються навколо старого і пошарпаного автомобіля марки «Побєда», на якому Андрій зі своїм другом Бардом подорожують до столиці Німеччини.
Друга повість — «Місто, в якому не ходять гроші» — зовсім інша за жанром. Це невесела історія про дівчину Алісу, яка через збіг обставин опинилася в жахливому місті, де панують людиноненависництво, нечувана жорстокість і нелюдські порядки, — місті, з якого немає дороги назад…
Збірка "Я, "Побєда" і Берлін" Андрія Кузьменка, більше відомого як Кузьми Скрябіна, - це довершений приклад української авторської короткої прози від автора, який всилу трагічної смерті повністю не реалізував свій письменницький потенціал.
В збірку входять дві повісті Кузьми та тексти його пісень.
"Я, "Побєда" і Берлін" - це зріз життя молодої української держави та її народу в буремні 90-ті. Читаючи, можна реально спробувати на смак атмосферу свободи та вибору, яка запанувала після тоталітарних десятиліть. Авантюрні пригоди, алкоголь та фірмовий гумор - розчарування точно не буде. Єдине - мені здалося, що текст не вичитувався взагалі. Редактор в рукописи навіть не заглядав - так і видали. Потік думок - це прикольно, але хотілося б трохи порядку в оповідь.
Повість "Місто, в якому не ходять гроші" - жанровий експеримент від Кузьми, справжня антиутопія з моторошною атмосферою загальної ненависті та антилюдяності у всіх її проявах. Головна героїня Аліса, потрапляючи в смертельний вир подій, має боротись не тільки за почуття власної гідності, а й за дорогоцінне життя. Тут вже редактура відчувається, через це і читається легше. Оповідь глибока, є над чим подумати - Кузьма досліджує людську істоту в незвичних ситуаціях, на що вона готова заради виживання, життя, буття.
Після прочитаного в голові лише смуток, бо Україна і ми всі 9 років тому втратили надзвичайно талановиту людину, лідера, якого в ці буремні часи дуже не вистачає.
Мушу написати крамольну річ - Скрябін не письменник. Дурнуватий ефект gloria post mortem - слава, що приходить до людини разом зі смертю - чомусь змусив багатьох заливатися сміхом від цього цілком посереднього твору, який насправді є звичайною пробою митцем своїх сил в іншому виді мистецтва. Не надто успішною, варто зазначити - у Жадана цей жанр виходить набагато краще.
Зокрема, за які гріхи треба ненавидіти Батьківщину, щоб написати щось на кшталт "в Європі ми обманюємо контролера і їдемо десятеро по одному квитку, бо ми є українці і ми того варті"?! Не розумію, для чого взагалі ця річ сплила на поверхню медійного потоку. Насправді її варто було б соромитись і не згадувати. Поки ми не виробимо смак до якісної літератури, до тих пір наші письменники продукуватимуть отакий мотлох.
"Місто, в якому не ходять гроші" - хороша задумка і погана реалізація.
Невже замало, щоб Скрябін залишився у пам'яті просто як хороший музикант, один з найкращих виконавців за історію незалежної України?
Прослухав вдруге після перегляду фільму. Начитка Кузьми - кайф! Слухати про його пригоди- це ще те задоволення. Стосовно фільму- красиво знята картина за мотивами книги, яка відрізняється від першоджерела як естетично так і сюжетно, і геть не передає реалії 90-х.
Я дуже люблю творчість Скрябіна, пісні в плей-листі, вивчені напамʼять. В цій збірці 2 повісті та збірка віршів. Повість зовсім протилежні за змістом і настроєм. Я слухала в форматі аудіокниги голосом Андрія, і це мало додатковий ефект. Його тембр, інтонація, особливо в 1 повісті, бо відчувалось ніби він розповідає просто про своє минуле на кухні в 4 ранку. Але перша повість, «Я, Побєда і Берлін» містить жарти, які в 2024 році мною сприйнять не дуже, можливо раніше це було і ок, але мені було не дуже. Але були і моменти, де я і посміхалась. Друга повість, «Місто, в якому не ходять гроші», темна, моторошна. Мені було замало, дуже багато стрілянини та крові, привіт Тарантіно, але реалізація ідеї слабенька. Відчувається, що Кузьма не письменник. Але я чудово провела час з 3 частиною збірки «Лірика», почитала вірші і тексти пісен. Я не пошкодувала про прослуховування аудіокниги, але не очікуйте багато
Моя перша аудіо книга, слухала після перегляду фільму) приємно було чути голос Кузьми, фільм мені здався дуже вдалим, навіть трішки цікавішим ніж книга)
Це була досить фанова історія із життя головного героя чи точніше навіть автора. Насправді я її слухала в аудіоформаті. Голосом Андрія це звучало набагато цікавіше. От ніби він мені розповідає, що з ним колись щось трапилося. І було цікаво дізнатися, чим воно там все закінчиться. Для жителів західних областей України це ще й може бути ностальгічна історія, бо в 90-х багато хто проживав подібне.
У цьому виданні є ще й інша повість «Місто, в якому не ходять гроші». І це щось діаметрально інакше. Зовсім невесела історія. Й вона мені щось зовсім не зайшла. Задум був ніби й цікавий, але відчуття були недосить приємні. Напевно це не найкращий варіант публікувати ці повісті разом. Можливо, якщо б я не читала їх так підряд, то Місто сприйнялося б краще.
Слухала аудіокнигу голосом самого Кузьми. Власне, це і врятувало даний твір. Стиль схожий на жаданівський: пригоди молодого населення в умовах совка-ранньої незалежної України. Трохи збентежив образ українця як бидла, без копійки і амбіцій за душею. Хоча, звісно, розумію, що саме таким його зробив стан справ у ті часи. Щиро вірю, що, підрісши, Кузьма змінив свою думку і бачення світу, бо як ні - я дуже розчарована в народному герої
Я, побєда і Берлін ще читабельно, але точно не шедевр, до якого колись захочеться повернутись. Непоганий вайб наркотичних берлінських тусовок, але повністю незрозуміло, чого всі українці представлені в книзі як бидло і гівно. 3/5 Місто, в якому не ходять гроші - брєд, придуманий в алкоголічному деліріумі. Нашо то було написано - непонятно. 2/5
Круто передає дух тогочасної епохи, яка існувала в прикордонних містечках. Враження, ніби повернулась у 2007 і підслуховую розмови батьків та їхніх друзів, як вони їздили за товаром
Слухати книгу в аудіо форматі було хорошою ідеєю. Голос Кузьми. Болісно приємна подорож.
Дві повісті і збірка віршів. Повісті з абсолютно різним настроєм. А збірка пісень та віршів в саме серденько.
Поговоримо про першу частину. Повість "Я, "Побєда" і Берлін". Дуже зайшов стиль написання. Вийшло комфортно. По-домашньому. Наче слухаєш розповідь друга. Багато жартів. Місцями сміялась. Місцями сиділа з нерозумінням і неприйняттям. Атмосфера 90-х. Свобода та безрозсудливість. Постійні пригоди.
Друга повість "Місто, в якому не ходять гроші". Це було досить динамічно, місцями тривожно, похмуро та моторошно, але в цілому мені зайшло. Наче і розумієш до чого все йде і чим закінчиться, але все одно лишається післясмак. Є над чим подумати.
Третя частина - Лірика. Це був одночасно і момент знайомства, і момент ностальгії. Добре, дуже добре. В стилі Кузьми.
"Місяць впав, темно в кімнаті. Як добре, що ти навчилась мовчати..."
"Старі фотографії на стіл розклади, Дитячі історії смішні розкажи. І справжнім друзям не забудь — подзвони, Бо, добре чи зле, з тобою завжди вони."
Вирішив почитати перед переглядом фільму, очікування були низькі, але кінцеві враження – двоякі. З одного боку – це загалом весела, проста і дуже коротка історія з життя, в якій немає якихось визначних подій, але є постійний вайб. З іншого боку – жарти дуже однотипні та передбачувані і до кінця це починає втомлювати, хоч повість і мала. Ну і немала частина жартів грунтувалась просто на сексистських або ксенофобських стереотипах і здаються сьогодні недоречними і тупими (ймовірно, здавались такими і в час виходу книги). Не сприймаю час на книгу як витрачений надарма, хоч і якби вона була вдвічі чи втричі більша, то, ймовірно, думав би інакше.
Безмірно поважаю Кузьму і памʼять про нього повинна жити щонайменше декілька поколінь. Він був крутий і дуже справжній. Проте сама книга, нууу перша спроба.. може років десять-пʼятнадцять тому якби читав то поставив 4*+, зараз зі всією повагою 3*-.
Як же добре відчувається стиль Кузьми прям аж з перших абзаців: доброзичливий гумор та веселі пригоди.
У книзі дві повісті.
Перша - автобіографічна пригода Кузьми до Берліну й назад. Загалом весело та було кілька моментів, що добре посміявся. Твір цінний тим, що зумів добре передати атмосферу 90-их. Корисно порівняти, наскільки сильно відрізнявся стиль життя всього 20-30 років тому, коли кожен мав викручуватися як тільки міг, проявляючи всю свою кмітливість та задовольнятися тим, що є. Наприклад, так, щоби з такої рухляді, як "Побєда" вижати по максимуму все.
У другій повісті Кузьма мене здивував тим, наскільки в нього все добре з уявою. Йому вдалося написати твір, який по жанру близький до наукової фантастики у поєднанні з тарантінівськими жорстокостями та постсовєтськими реаліями. Однак, на жаль, також відчутно, що Скрябіну забракло письменницького досвіду. Адже персонажі майже не прописані, можливо, їм не вистачає внутрішньої мотивації та принципів. Таке враження, наче це обставини рухають сюжет, а не самі персонажі. Головна героїня взагалі дивна. Спочатку вона інертно слідує зовнішнім вказівкам (без агресії погоджується на миття підлоги своїм волоссям), а потім ні звідки в неї з'являється сильний характер і здатність до вбивств.
Загалом обидві повісті мені сподобалися, але мушу визнати, що їм не вистачило глибини. Надто багато всього намішано (особливо у другій повісті) і так, що повною мірою не розкрита жодна ідея.
В Скрябіна завжди було хороше почуття гумору і в цій книзі воно особливо відчутно. Дорога з України до Берліна,вже звучить цікаво, а якщо врахувати що це ще й пару десятків літ тому, коли все було по іншому то ще цікавіше. Неодноразово при прочитанні ловив себе на флешбеках, коли я вперше їздив цим маршрутом і що було так само як в героя а що змінилось кардинально. Машина Побєда якою їдуть герої додає особливого шарму, уявляю як на них дивились місцеві коли вони приїхали в Берлін, років 30 тому. Мені якось друг розказував як його батько з друзями в 90-х на девятці і в спортивних костюмах поїхали в Амстердам. І під час дороги їм здавалося які вони круті а приїхавши туди вони зрозуміли наскільки по дебільному вони виглядають. Думаю тут історія дещо схожа, а книга варта до прочитання)
Захотіла почитати першоджерело перед походом на фільм, і це забавна історія, через особистість Кузьми, але стиль написання мені був важким для сприйняття) Я водночас сміялась і продиралась через важкість оборотів та відсутність структури.