Astaroth

by Ivo Brešan

Serbo-Croation

Genres: Fiction

411 pages, Paperback

Published January 1, 2001

About the author

Ivo Brešan was born in Vodice (Croatia) in 1936. He studied at the Faculty of Philosophy in Zagreb. From 1960 until 1983 he worked as a graduate teacher at the Sibenik Grammar School. Since 1983, he has been the art director of the Šibenik Theatre and the Šibenik Intemationational Children's Festival. Brešan is one of Croatia's most performed contemporary playwrights; he often writes in the Šibenik dialect. He has written several very succesful movies scenarios.

Reviews

[Iryna Khomchuk · Rating 4 out of 5]

За будь-яку можливість ознайомитися з сучасною літературою наших близьких сусідів — представників так званих малих націй хапаюся в першу чергу. Тож свіжий переклад роману відомого хорватського письменника та філософа ніяк не могла пропустити. До того ж обкладинка обіцяла можливість зазирнути за лаштунки Другої світової війни, а історична тематика нині у мене теж у перших рядках списку зацікавлень.

Однак "Астарот" вигідно вирізнився з-поміж прочитаної історичної літератури, бо в основу роману покладено відомий фаустівський сюжет продажу душі дияволу, використаний дуже специфічним чином: тут розповідається про те, що очікує на таку душу після смерті і яким чином доводиться розплачуватися з Астаротом (цебто тим самим дияволом) за використані під час життя вигоди.

Паралельно читач дізнається про багато знакових моментів хорватської історії — погодьтеся, практично зовсім не знайомої нам. Для мене повною новиною, скажімо, була інформація про рух усташів — прибічників фашизму, які таким чином сподівалися отримати незалежність для своєї країни. Цікавими є й особливості радянської епохи в Югославії та подробиці того, що призвело до сварки компартії цієї країни з Радянським Союзом. Різні види різних тоталітарних режимів укотре підтверджують: якими благородними не були б цілі, важливішими є методи, кинуті на їх досягнення. А вони, зазвичай, однаковісінькі. Ну і, звісно, не міг Іво Брешан оминути деякі сторінки новітньої історії, розпад Югославії та здобуття врешті-решт Хорватією омріяної незалежності.

Окрім цих часових рамок, читачеві вдається зазирнути й у значно віддаленіші часи: одним оком, щоправда, однак про певні історичні віхи дізнатися він устигає. Мандрівки у часі — річ для химерно виплетеної історії звична. Бо ж згідно з філософськими розмірковуваннями автора часу як такого загалом і не існує, всі події відбуваються паралельно і змінюються відповідно до бажання самі знаєте кого.

Іще про один шар роману, досить специфічний, треба обов’язково згадати. Це пошуки різниці між добром і злом, пошуки Бога та шляху до нього і боротьба з тим самим дияволом (Астаротом, Люцифером, Мефістофелем тощо). Трошки доведеться поспойлерити, тож далі можна не читати. Просто не можу не відзначити якоїсь, можна сказати, наївності у розумінні добра, зла, Бога, диявола і християнства, котре єдине, якщо вірити авторові та героям, здатне направити людину на шлях істинний. Згідно з книгою, майже всіма сферами нашого життя керує Пан (цебто диявол), йому так чи інак підпорядковується переважна більшість людей. Однак звільнитися від його влади можна лишень за допомогою чистої любові (головне, не думати при цьому про секс) і всепрощення (особливо тих, хто тобі нирки відбиває, нігті вириває і кістки переламує). Або ж зустріти самого Христа, подивитися йому в очі і зрозуміти, що він справді взяв усі гріхи людства на себе. Нічого не маю проти віри, однак нав’язування догм певної релігії мене бентежить...

[Vityska · Rating 4 out of 5]

Про угоду із Диволом написано чимало геніальних текстів - від "Фауста" Гете до "Доктора Фаустуса" Манна. Але практично жоден із них не розповідає про те, що ж стається потім, коли Диявол свою частину домовленостей виконує, і для другої сторони настає час розплати. Куди потрапляє душа, що Диявол із нею робить, яка, власне кажучи, йому з неї користь? Роман "Астарот" хорватського письменника Іво Брешана, переклад якого зовсім недавно вийшов у видавництві "Комора", саме тим вигідно вирізняється з-поміж "родичів" зі схожим сюжетом. Його історія починається зі смерті головного героя. З того моменту, коли демон Астарот (він же - Мефістофель, він же - Астарта, Лілітт, Сатана...) приходить по душу свого боржника, аби... ні, не забрати до пекла, а залишити в ньому. Бо пекло, каже демон, це і є цей світ. І в ньому боржник змушений довічно служити Сатані.

Центральний персонаж роману, Мартін Борас, - не геній і не прагне таким стати. Це простий, не дуже вдатний до роботи хлопчина з бідняцької сім'ї, який не має ні честолюбних мрій, ні особливих прагнень, ні конкретних планів на життя. Коли він сідає на потяг до Загреба з квитком на півдороги, без чіткої мети і виразних намірів, він ще не знає, як йому (не)пощастить із сусідом по купе, дивним чоловіком з різнокольоровими очима (привіт, Воланд!), який запропонує неймовірну угоду. Мартін йому не повірить, не сприйме всерйоз. Але таки підпише кров'ю дивний документ, таки дослухається порад нового знайомого...і проживе щасливе довге життя, маючи міцну сім'ю, чуттєві насолоди і багатство. Він чекатиме смерті і приходу Астарота по його душу спокійно і смиренно, навіть з якоюсь цікавістю. І дуже здивується, що смерті не буде. Бо пекло, каже Астарот, воно не в іншому світі, а тут, на землі. Тому на Мартіна чекають численні переселення з одного тіла в інше (іноді навіть в не живе), перетворення його душі на дух і участь у всіляких гидотних справах і інші малоприємні речі...

Історія поневірянь душі Мартіна Бораса тісно пов'язана з історією Хорватії і - ширше - світу. Фашистський режим в Хорватії, комуністичні "чистки", збройні протистояння, геноцид у Боснії - це все відбувалося не просто так і не без участі Астарота і Мартінової душі. Ідея того, що за всім злом, яке чиниться у світі, стоїть Диявол, - і втішна (бо це люди не самі доходять до такої жорстокості, це все зовнішня сила!), і жахаюча (бо насильство і кровопролиття триватимуть доти, доки це потрібно Астароту, тобто - вічно). Демон переконує Мартіна, що опиратися марно, бо всі події, весь плин речей мусять підкорятися певному задуму, долі, а нею й керує Астарот. Він може впливати на події,які відбуваються зараз, і на ті, що були колись, бо час для нього тече нелінійно. Демон всюди має своїх людей чи "сутностей" і сам є всюдисущим. А що Бог? - питає Мартін. Астарот переконує, що Бога нема. Як нема добра чи зла. Усе, що не діється, воно одночасно і на добро, і на зло.

Втім, душа Мартіна Бораса не втомлюється шукати і ловити бодай якісь проблиски того, що може свідчити про існування Бога. Не будучи ніколи особливо релігійним за першого життя, у своїх наступних вимірах існування він прагне відшукати якщо не самого Бога, світлу протилежність демонічній темряві, то бодай можливість його існування. І це одна із найцікавіших інтриг роману - чи знайде він Його? Чи світ справді був, є і буде вічно лише шахівницею, на якій Астарот розігрує найбожевільніші і найкривавіші партії?

Роман Іво Брешана цікавий, незалежно від того, в якій площині ви його читаєте. По-перше, це філософський текст, у якому можна знайти багато цікавих міркувань про природу зла і про різні соціальні явища і процеси.

"Астарот - це насправді демон політики. Тому кожен, хто береться до цієї роботи - немає значення, на якій посаді - йому підкоряється і йому торує шлях. І кожна політика, хай хоч якими полум'яними цілями вона себе не виправдовує, включно з вірою в Бога, - це щось сатанинське. Якщо правду кажуть, що людина - це політична істота, то немає такого кутка на землі, у який Сатана не запхав свого носа, і навіть церква не виняток".

Окей, може, вони не дуже оригінальні і не нові, але чіпляють на глибшому рівні і провокують на роздуми.

По-друге, читати "Астарота" можна як жахастик чи фентезі, зі своєю ієрархією демонічних істот, оригінальною концепцією потойбіччя і цікавою інтерпретацією того, як не-люди впливають на світ людей. Стежити на переселеннями душі Мартіна Бораса насправді виявилося дуже цікаво! 🙂 І, по-третє, "Астарот" також певною мірою історичний роман, завдяки якому я більше дізналася про історію Хорватії і про те, що відбувалося із цією країною у буремному ХХ столітті.

Словом, цей роман Іво Брешана я прочитала із задоволенням і не без "мурашок". Дякую видавництву "Комора" за таку можливість.

[Olesja · Rating 5 out of 5]

Tema 'potpisivanje ugovora s vragom' nije originalna, ali ju je Brešan u ovom romanu zaista ispričao na originalan način.
Nakon što je u svojoj mladosti potpisao ugovor s Astarothom i od tada živio život kakav se samo poželjet može, nakon svoje smrti, duša Borasa (glavnog lika ovoga romana) postaje sredstvo za izvršavanje raznih političkih događaja. Borasova duše se seli iz tijelo u tijelo, a kada pokaže neposlušnost prema Astarothu postaje nekoliko godina i komad namještaja. Pa čak i u toj funkciji postaje koristan vragu i pokorava se njegovom naumu. Cijelo vrijeme, Boras pokuša dokučiti tko je taj s kojim je potpisao taj ugovor, je li njegova moć ograničena i postoji li uopće taj Bog. Uviđa da pakao nije ono što se misli i tradicionalno uči. Uviđa da je pakao upravo ovdje, na zemlji, U LJUDIMA. To je misao koja me najviše progonila dok sam čitala roman, pa i sada joj ne mogu pobjeći. Nakon što je kao replikant sudjelovao u bitci 91' u Vukovaru Borasu ''nikako nije bilo jasno zašto ljudi onaj pakao pod zemljom drže najstrašnijim. Po onom što je on dolje vidio, taj bi se mogao uzeti kao pravo rajsko naselje u odnosu na ovaj, koji su oni na zemlji u stanju stvoriti.''
Zanimljiva je situacija kada Boras prelazi u tijelo fratra, pa i tu otkriva da Bog kojem se moli je Astaroth, a i da Crkva nije pošteđena politike.
''I svaka je politika, ma kakvim se plemenitim ciljevima zaodjevala, uključujući tu i vjeru u Boga, nešto Sotonsko. Ako je doista kako kažu, čovjek političko biće, onda nema ni kutka na Zemlji u koji se Sotona nije zavukao, pa ni crkva nije iz toga izuzeta.''
Brešan je studirao filozofiju, a to se može i prepoznati u romanu. Zanimljiva su promišljanja glavnog lika (dvojbe o postojanju Boga) koje ujedno prate i njegovo ''napredovanje'' u ''viši čin'' replikanta, kada više ne postoje prošlost, sadašnjoj, budućnost, kada je sve ljudsko u njemu zamrlo i bez trunke osjećaja izvršava najgora zlodjela. Cilj svemu tome, kako kaže Astaroth je održavanje ravnoteže u svijetu, ravnoteže mira i rata (da nebi došlo do potpunog uništenja i da nebi vladalo vječno blagostanje).
''Gospodar gradi svoje carstvo polako i nepogrešivo na stalnom i ritmičnom smjenjivanju stege i rasula. Jedni se sustavi ruše, nestajući u kaosu, da bi iz toga niknuli drugi, u kojima će čovjekov um i duša na jedan manje uočljiv, ali zato sigurniji način pripadati njemu. Ideali jednakosti i pravde su se potrošili. Varka je postala providna i nikoga više nije u stanju privući. Zato komunizam mora nestati i ustupiti mjesto novom stanju koje će ponudi jače mamce: nacionalne ideje, bogatstvo, proizvode visoke tehnologije. Svjetina se uvijek raduje takvim promjenama, misleći da joj s njima dolaze bolji dani. Neka samo u to vjeruje. Tako neće naslutiti da je sa svakom od njih, sve više u vlasti pakla. Štoviše, treba joj pružiti privid boljitka: neka napreduje civilizacija, tehnika, znanost, neka raste standard. To će samo pomoći da od onih gadosti što ih farizeji nazivaju čovječnošću i slobodom bude sve manje. Klanjam ti se oče i gospodaru, Astarothe! Ti si jedini Bog i nema drugoga Boga osim tebe.''
Mislim da ovaj ulomak sve govori. Zanimljivo da mi je knjiga dopala u ruke baš u vrijeme izbora:) Brešan me svakako potaknuo da se zapitam, hoće bilo koja druga vlast biti 'bolja'.
Sam završetak je totalno iznenađujuć, totalan prevrat u odnosu na prethodno pročitanih 400 strana. Mislim da mi se roman upravo i najviše svidio u samome kraju jer Brešan ipak nije htio pokazati samo crnu stranu, odbaciti Ljubav i Vjeru. Pokazao je da Astarothova moć nije u njemu samome, već u ljudima. ''Oni nose u sebi nešto od njegove osobnosti i to je ono što njemu omogućuje nadzor nad njihovim dušama i neograničeno vladanje njima. Dovoljno je osloboditi se u sebi svega što izaziva njegovu moć, svih zlih misli, želja i strasti, postati nedužan poput djeteta i on ne može naći u tebi svoje polje rada.''
Roman ostavlja dubok utisak i otvara brojna pitanja. Pitanje raja i pakla su uvijek zanimljiva, a pogotovo zaintrigiraju maštu čitaoca nakon čitanja ovog romana. Mislim da ću se nekim ljudima duboko zagledat u oči nebi li možda u njima vidjela šestice u zjenicama i pomislia da Brešan ipak nije bio toliko daleko od istine. :)

[Inna Zolotar · Rating 4 out of 5]

Ця книга про всеохопне зло, про його силу, плани та можливості. Але цей твір також про вибір. Вибір кожної людини: підписати, чи ні, стріляти, чи ні, вмикати телевізор, чи ні. І головне, ця книга про те, як сказати "ні". Дуже рекомендую саме зараз, коли наша країна бореться з тими і тим, кого можна назвати армією та ідеологією астарота.

[Ⰰⱃⰿⰰⱀⰴ Ⱆⰾⰴⰵⱃⰻⰽⱁ Ⱅⰵⱄⰾⰰ · Rating 5 out of 5]

Nakladni zavod Matice hrvatske
Zagreb, 2001.
Izrazito brz, britak i brbljav jezik.
Knjiga posjeduje magnetsku snagu koja lijepi vaše ruke za stranice.
Upravo razmišljam bi li ova knjiga u potpunosti pripadala žanrovskoj književnosti?
Mislim da bi.
U biti siguran sam da bi.
Jezično govoreći ovo je paradigmatska žanrovska knjiga. S time da posjeduje dovoljno pisaćeg maziva da pokreće motore vaših kapaka i ruku. Ovo nije Dan Brown ili neki drugi tamo luzer.
Izrazito dinamično kadriranje scena, akcijski naboj samih scena te sjajno oformljena plejada sporednih likova bez prave karakterizacije su sve obilježja žarnovske književnosti.
Objektivni pripovjedač je još jedna odlika žanrovske književnosti.
Sadržajno gledajući ovaj roman je prava poslastica.
Faustovska tematika je izlizana te sam u samom početku bio skeptičan prema radnji, odnosno da će mi sama radnja biti toliko zanimljiva, no paučina metapolitike i metafizike koja povezuje cjelokupnu radnju me zarobila na način da se nisam oslobodio do samog kraja romana.
Iako, sam kraj romana je nekako ubrzan, doima se na brzinu sklepanim.
No, moguće da se radi o namjernoj gradaciji koja se pri kraju sve više ubrzava akceleracijiom putem sve kraćih scena.
Sam naslov "Astaroth" miriše na metafiziku, bolje reći smrdi na metafiziku.
To je jedan od brojnih onima kojima se označava sumerska božica Inana,https://en.wikipedia.org/wiki/Inanna, koju su kasniji Semiti zvali uglavnom Ištar ili drugim sličnim izvedenicama. Sumerani nisu bili Semiti, bar im jezik nije bio semitski niti je pripadao itijednoj poznatoj skupini jezika.
U starozavjetnim tekstovima tom jednom semitskom izvedenicom naziva Inane se naziva jedan od demona.
Brešan je u svom opusu opsjednut vragom te je cijelo dvadeseto stoljeće opsjednuto vragom, no možda bi bilo bolje ustvrditi da je cijela povijest opsjednuta vragom, i to doslovce.
Blue pill neznalice se smiju na to da vrag postoji, njima su dogme koju im je zadao onaj neobrijani Darwin dovoljne, njihov um ne traži više.
Koja je podloga radnje?
Sotona upravlja cijelom povijesti, svim njezinim sudionicima, svim zaraćenim stranama.
U tom smislu se može baciti spona s konceptom kontrainicijacije koji zastupa tezu da mi sve više nazadujemo prolaskom vremena, sve smo manje duhovni, sve smo dalje od Prapočela/Boga kao našeg istinskog Stvoritelja.
Sam Duns Scot navodi da se upravo tim načinom može i definirati sotona, kao ono što je najudaljenije od Boga, ono što je time zadnje u nizu bića.
Jer bića su savršenije što su bliža istinskom Dobru, Prapočelu/Bogu.
S time da i Duns Scot i Akvinski sotonu definiraju isključivo negativno u tom smislu što je sotona manjak dobra, ja ovdje izjednačujem sotonu i zlo.
Katolička teologija želi reći da ne postoji istinsko zlo jer kako istinsko Dobro može stvoriti istinsko zlo? Istinsko Dobro je sve stvorilo, doslovce sve, te je u tom pogledu stvorilo i zlo.
U tom smislu se mogu objediniti ove koncepcije zla kao onog najmanje savršenog i najudaljenijeg bića od Prapočela te kao onog koje ima time najmanje dobra u sebi.
Naravno, u ovom dobu je bitnija tema (laž) da se ledenjaci tope jer vozimo aute ili da je normalno da netko mijenja spol.
Sve to daje jeziv osjećaj ovom romanu.
Imate osjećaj gledajući marš nakaza (gej prajd) ili cilik štakora (četnička okupljanja) kako Astaroth dobro obavlja svoj posao.
Brešan je bluepillan pa ističe negativnu stranu Crkve koja objektvino postoji te u ovom romanu Crkvu prikazuje kao instituciju koja je pod potpunom kontrolom Astarotha.
Sotona se oduvijek želio uvući u Crkvu, danas je na mnogim mjestima i ušao u Crkvu, no ipak ne možemo biti nihilisti i reći da je Crkva jednako loša kao sekularne države.
Brešan čak prikazuje i zločin u Ahmićima te želi reći da su sve žrtve u Domovinskom ratu jednakovrijedne. Nisu.
Ponavljam nisu sve žrtve jednakovrijedne.
Postoji Dobro, postoji zlo.
Oni koji su bili ubijeni u Gruborima, kukavno od strane hrvatskih vojnika- to je istina, nisu jednakovrijedni mrtvim Hrvatima diljem Hrvatske i Bosne.
Upravo je libtardski nihilizam u izjednačavanju svih žrtava rata djelo sotone.
Nema sotonskije izjave od: živi i pusti druge da žive.
Nije svaki način života jednakovrijedan. Samo je jedna Istina.
Oni koji su ubijeni u Gruborima mogli su biti vrlo lako u svojoj mladosti četnici te, ako je tome tako, su i trebali tako završiti.
Moja poruka četnicima koji ovo čitaju je da zapamte da su heretici i sluge sotone, i da zato mogu to skupo platiti. Moja poruka normalnim Srbima je da se odvrate od neizbrijanih popova koji nemaju veze s pameću te da se vrate matici Crkvi.
Zašto ste se 1054. odvojili od Istine?
Vidim kako nema lajkova kada govorim istinu, mnogi bi željeli da i ja prodajem maglu, da ja ne spominjem kako su hrvatski mediji ignorirali vijesti oko suđenja štakoru Ratku Mladiću te je ispadalo u hrvatskim medijima kako su Grubore bitnije od Mladića.
Ako ovo čita neki štakor koji misli da Republika Srpska ima pravo postojati ili neki štakor koji je i sam sudjelovao u agresiji na Hrvatsku neka upamti da je traktorijada za vrijeme Oluje samo prva od niza traktorijada koje će se odigrati na ovim prostorima.
Pa nisam ja HanzaMedia da gradim bratstvo i jedinstvo na temelju bezbožništva i nihilizma.
Brešan misli da su svi ratovi loši. Kao da su u svakom ratu obje strane krive za rat, kao da su Hrvati 1990. tražili rat, kao da se četnici nisu naoružavali davno prije.
Ipak, iako je Brešan naivan i neznalica u tom pogledu, to mu ne oduzima činjenicu da je napisao sjajan roman.
Koncept koji ovaj roman iznosi u vezi ljudske prirode je da je ljudska priroda vrlo slaba te pada pod utjecaj sotone vrlo lako objašnjava zašto je cjelokupni svijet tako neprijateljski i pun ratova, odnosno zašto je takva cjelokupna povijest.
Uvijek mi je problematično pitanja Boga zašto se u nekom trenutku u povijesti prikazao u liku Isusa, zašto nije to učinio prije ili kasnije?
Ugao koji ovaj roman rasvijetljava je upravo taj, bar ga za mene tako rasvijetljava jer mi je dao takvu ideju.
Upravo je neznanje leglo zla, prije objave Isusa ljudi su živjeli u neznanju, samo je Isus pogurnuo bar malo svijest da je u biti ovo matrix.
S time da ne treba otići u gnostičko viđenje svijeta kao isključivo matrixa.
Tko je stvorio neznanje, proces kontrainicijacije?
Upravo sotona i demoni.
Metafizičke sile zla.
General Glasnović je u pravu kada kaže da ratujemo i na metafizičkom polju.
Isusov dolazak je bio trzaj u metafizičkom ratu radi uznapredovale kontrainicijacije od vremena prije njega.
Guglajte kipiće koje su Sumerani radili. Kakve su to glave? Ljudske? Demonske?
Netko može reći da sam prolupao, da sam ja baš pod utjecajem sotone jer dijelim.
Ipak mislim da je nihilizam najveće oružje zla. Izjednačavanje bilo koga i bilo gdje.
Egalitarizam je mač sotone.
Čitajte srednjovjekovnu i antičku filozofiju, hijerarhija je jedini put do Istine.
Mogu i ja u životu biti nihilist i pisati za HanzaMediu, no meni se gade hrvatski fašisti koji se zakrabulje u antifašiste, koji za vrijeme presude Ratku Mladiću prodaju maglu Grubora, koji šute sustavno o srpskom fašizmu.
Svima onima koji žele djeci govoriti da je rod socijalni konstrukt, koji žele djeci usaditi osjećaj krivice zato jer mi kao ljudi mijenjamo prirodu, koji žele hrvatskoj djeci staviti Grubore u udžbenike, svima onima koji žele uvesti fosilne poreze, svima onima koji žele gušiti slobodno tržište u ime ekologije, svima onima koji ljube 1789., svima onima koji ljube sotonu....
Traktorijada vam se sprema, na tome ću raditi, ne toliko na fizičkoj traktorijadi, nego na metafizičkoj, jer tamo se odvija glavna borba.
Jakobinci poslušajte ovaj tekst o vama: https://www.youtube.com/watch?v=xid2_...

[Pavlo Matyusha · Rating 4 out of 5]

Астарот - моя друга книга з хорватської прози після Славенки Дракуліч. Читав більш, ніж пів року тому, відтак поділюся найбільш загальними враженнями. Початок - класний, і занурення в атмосферу чудове. Часовий горизонт покриває приблизно ціле століття, тобто це така собі епопея. Після другої третини розпочинається ефект перетирання води в ступі, утім воно виходить на фінішну пряму і добре розкручується до завершення. Отже, з композицією все гаразд. Тема вічна, вона стосується добра і зла та вибору сторони, помилок молодості і розплати за них. Історичне тло дуже цікаве, як і сама історія хорватської держави. Ми пролітаємо над часами першої світової, зачіпаємо усташів, проходимо крізь комуністичну епоху і роздивляємося зблизька трагічні сторінки 90х рр. минулого століття. Для мене взятий Іво Бершаном зум виявився саме таким, як я люблю - не занадто детальним, але з достатньою кількістю фактів. Я раджу Астарота тим, кому подобається роман з дрібкою іронії та ідейністю як основною героїнею оповіді. Не з усіма ідеями варто погоджуватися, та й не до кінця зрозуміло, що саме вважає автор в тих чи тих випадках. Ясно одне: любов і самопожертва є онтологічними відповідями у цьому заскорублому світі.

[Olena Severin · Rating 5 out of 5]

Я вже відвикла писати відгуки на Goodreads, але цю книжку незаслужено мало знають, щоб не написати про неї трохи хорошого. Справді заявлений в анотації Фастівський мотив тут є (і він мене і змусив купити книжку), але Брешан заходить значно глибше у своїх міркуваннях про добро і зло та про те, як диявол керує світом. Трохи важким для сприйняття виявилось те, що основний сюжет розгортається в хорватському ��сторичному контексті (деякі нюанси там випущені, бо свої й так зрозуміють). Але метафізичний план книжки просто надзвичайний. Дуже відгукнулись ідеї, що і в церквах є ті, хто служать злу, а дияволу цікавіші не масштабні війни, а конфлікти, яким не дають згаснути. Ну і фінал, який майже бачиш, за атмосферою нагадав мій улюблений фільм «Фонтан».
Одним словом, якщо ще побачите в книгарнях «Астарота», неодмінно візьміть його собі. «Комора» не перестає дивувати своїм нюхом на приховані книжкові коштовності.

[Anton Beznosykov · Rating 5 out of 5]

Історія людського роду в межах хорватського народу… Людина в контексті життєвих виборів… Впродовж дорослішання і дозрівання… Людина у внутрішній боротьбі добра і зла… Боротьби «правильного» з «неправильним»… Підкоритися, отже, здатися чи боротися, і в боротьбі переживати нестерпні муки… А все для чого? Для досягнення свободи духу? А вона взагалі існує, та свобода, чи це просто ілюзія? Невже і справді кожен має своє призначення, продиктоване йому вищими силами, і все, що залишається людині – підкоритися «долі», «плану», «призначенню», «Пану»? А отже, бути маріонеткою в чиїхось руках і смиренно виконувати завдання, не ставлячи безсенсовних питань «для чого?» «чому я?» «а якщо я не хочу?» «хіба я не створений для щастя?». Ні. Ти лиш той, ким я бажаю, щоб ти був. І якщо ти посмієш ставити дурні питання, робити відмінне від того, що я від тебе хочу чи навіть думати у відмінному від необхідного мені напрямку – я буду ламати тебе, завдаючи нелюдських внутрішніх мук. І ти здасися. Бо можна потерпіти, знаючи, що муки чи турботи тимчасові, але терпіти постійно, знаючи, що біль неминучий, і робити через це ганебні вчинки – неможливо. І тому, раніше чи пізніше, ти перестанеш перечити, висловлювати свою, відмінну від генеральної лінії, думку, займеш «призначене» долею місце, і бездумно виконуватимеш завдання. Корпоративний світ в найгіршому прояві стосунків начальник-підлеглий.

Впродовж усього роману автор нагнітає сюжет, ламає головного героя Бораса, тим самим ніби показуючи читачу, що як і в тебе, так і в Бораса немає іншого вибору, окрім як покори. Але робить це в наймерзенніший спосіб, який, запевне, в будь-якої притомної людини викликатиме огиду, відразу, несприйняття, відторгнення і багато питань. Тож чи кінечні муки, яких Астарот завдавав Борасові? Чи можливо переступити поріг болю? А чи можливо вирватися з пут контракту? Чи є «свобода» за «долею»? Де знаходяться ключі від неї?

А тепер по-іншому, відкинувши роман в сторону, і прийнявши реальність: чи справді те, чим я зараз займаюся і є моїм призначенням? Може, це просто лінь в мені промовляє? Чи небажання змінювати комфортні умови існування? Як переступити всі заперечення, передсуди, думку оточення, пройти крізь страхи і виклики, біль і страждання, падіння і втрати? І прийти до успіху, свободи, визнання… Чи ці поняття лиш міф? А для чого я взагалі живу?

[Yaryna Vdovychyn · Rating 5 out of 5]

Ниточки сенсів звести воєдино спершу було непросто: бо тут й історичне тло і фаустівська тема, християнські мотиви, та й ніцшеанське «вічне повторення», і чесно, хоч може й смішно прозвучить, але наприкінці й брати Вачовські пригадалися з «Матрицею». І звісно, це ще й хороший лікнеп в хорватську історію, яка не менш заплутана та трагічна, ніж українська.

З сторінки 50 на мене з книги постійно дивився тоталітаризм Оруела, принаймні по відчуттях весь час думалося про «1984». Бо що ж це як не диктатура спецслужб, яка використовує людину як інструментарій, доводячи до тотального «розтління». Навіть відсилка до «вміння розщеплювати особистість» дуже каґебістська. Тоді дуже логічним видаються фрази «нашою є кожна сторона». Але де ж взяти сили людині, яка таки хоче протистояти системі?

Вже осмисливши прочитане, думається, що «перевага» супротивника, яка зображає невідворотність історії як поразку для людини, є водночас і порятунком - адже де альфа, там і омега. І кожне наше рішення «тут» міняє щось «там». І саме людське в нас, і пам‘ять, поможуть перемогти Матрицю.

[Branimir · Rating 4 out of 5]

The novel itself, when you consider it in the context of world literature, is nothing extraordinary. But, given that the author is Croatian and the book is intended for local audience, this novel stands out just for its novelty and theme. It is an interesting read, indeed, if you just want to sit back, relax and let your mind enjoy a couple of hours of intriguing storytelling.

[PAR · Rating 5 out of 5]

his is an intriguing story! You have to pay attention as there is a story within a story and possibly one more story along the way. Chris Regan is absolutely notorious for her delightfully fleshed out protagonists, enticing and interactive concepts with engaging plot follow-through, and delightful arrays of inclusive side characters and visionary worldbuilding. This novel is one more example of her gifts .If you love suspense this will be right up your ally.

I received a free copy of this book via Booksprout and am voluntarily leaving a review.

[Severyna · Rating 1 out of 5]

зірочка за переклад

[Uliana Yatsyshyn · Rating 5 out of 5]

Гарно написана історія. Головний герой і не герой зовсім, але йому співчуваєш. Плюс, тут екскурс в криваву історію Балкан.

[Ira Kolomiets · Rating 3 out of 5]

Початок був прекрасний. Читала прям без зупинку. Але з моменту перетворення в священника все стало таким передбачуваним, скучним і затягнутим, що домучила